Чорнобиль і "гласність": що писали радянські газети про аварію

Чорнобильську катастрофу вважають першим тестом політики "гласності", курс на яку оголосив на з’їзді КПРС у лютому 1986 року Михайло Горбачов.

Інформація про аварію на Чорнобильській атомній станції в ніч проти 26 квітня 1986 року, яку згодом назвуть наймасштабнішою техногенною катастрофою в історії, взагалі не висвітлювалася радянськими чи українськими ЗМІ впродовж перших двох днів.

Повідомлення про аварію на ЧАЕС у радянських ЗМІ вперше з’явилося майже за три доби – ввечері 28 квітня у програмі "Час". Це оголошення, фактично, зробили під тиском міжнародної спільноти, яка вимагала від СРСР пояснень щодо підвищених рівнів радіації на території інших країн.

Першими, хто підняв тривогу, були працівники шведської АЕС "Форсмак", що на північ від Стокгольму. Система безпеки станції почала подавати сигнали про радіаційне забруднення. Коли з’ясувалося, що забруднення не пов’язане із самою станцією, за напрямком вітру висунули припущення про аварію на ЧАЕС. Спроби дізнатися про ситуацію за дипломатичними каналами нічого не дали. Лише тоді, коли шведи пригрозили подати офіційний запит до МАГАТЕ, СРСР був змушений повідомити про аварію.

Наступного дня, 29 квітня, 14 секунд повідомлення перетворилися на три рядочки тексту, які передрукували й більшість українських газет, - внизу третьої шпальти, поруч із результатами футбольних матчів і повідомленнями про "Велогонку миру", що мала стартувати у Києві 6 травня.

Повідомлення було з шести речень: "Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію".

Наступного дня повідомлення також містилися на третій сторінці. Наприклад, як у "Робітничі газеті", разом із матеріалом про "Свято прекрасного".

У цей час, за повідомленнями КДБ, іноземні журналісти і дипломати намагаються отримати більш докладну інформацію про аварію: "За оперативними і офіційними даними, що надходять до КДБ УРСР, 29 квітня цього року відзначені спроби з боку співробітників дипломатичних та інших представництв США, Франції і Канади у Москві, кореспондентів та інших іноземців отримати інформацію у зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС. Зокрема, співробітник французького посольства у телефонній розмові із стажером у Києві цікавився будь-якою інформацією щодо вибуху та "незвичайного переміщення транспорту". Тим самим цікавилися і у канадському посольстві у своєї громадянки, яка вивчала в Києві російську, бо "можливе припинення руху автобусів може свідчити про мобілізацію транспорту для евакуації населення".

Більше того, співробітники американського посольства дзвонили навіть у державні установи, зокрема, у обласну епідеміологічну станцію, цікавилися рівнями радіації. Із аналогічними питаннями зверталися до АН УРСР, Держтелерадіо кореспонденти англійських, французьких, шведських газет і співробітник швейцарської фірми "Браун Боварі".

У цьому ж повідомленні йдеться про те, що з метою попередження передачі "викривленої і негативної інформації" із іноземцями проводять роз’яснювальні бесіди представники туристичних фірм. Окремі іноземці, що перебувають в Києві, "проявляють нервозність, є спроби терміново залишити місто", а стажери із Канади "негативно відгукувалися про засоби масової інформації в СРСР", які "приховують справжній стан справ", вимагаючи негайного відправлення до Канади".

На цей час евакуацію жителів Прип’яті – міста енергетиків, які працювали на ЧАЕС, вже завершили. Починалася евакуація жителів 10-км зони довкола станції.

Проте наближалося Перше травня – свято міжнародної солідарності трудящих. саме воно було на перших шпальтах газет Радянської України.

У бібліотечних підшивках газет можна побачити монументальний матеріал про святкування Першотравня на всю першу шпальту, як у "Молодій гвардії" від 2 травня 1986 року.

"Робітнича газета" від 2 травня писала, що "тисячі киян вийшли 1 травня на головну магістраль міста-героя – Хрещатик", і що "у святкуванні на Хрещатику взяли участь понад 120 тис. киян і гостей столиці". Одночасно із цим КДБ подавало доповідну про рівні радіації: "За даними республіканського Управління з гідрометеорологічного контролю довкілля, переміщення повітряних мас із району аварії викликало перевищення природного фону опромінення у низці областей на 20-2000 мікрорентгенів на годину (в м. Києві в 7-00 1.05.1986 550-1200 мікрорентген на годину)". Нині рівень радіації в Києві становить 0,011 мР/год.

Новини з Чорнобиля до Києва через Москву

На перші шпальти повідомлення про аварію на ЧАЕС потрапляють лише після першотравневих свят. Наприклад, є повідомлення про відвідування ЧАЕС першими особами - державної комісії на чолі із головою Ради міністрів СРСР Миколою Рижковим. У пресі починаються сюжети про "суворі будні ліквідаторів аварії". Деякі видання дозволяють собі помітити, що не тільки "сотні енергетиків продовжують свою варту" на АЕС, але, наприклад, бухгалтери, які вчасно видають ліквідаторам зарплату.

У згадках про подвиги ліквідаторів між рядками можна знайти і повідомлення про те, що "не всі ще мають звістки від своїх сімей. І відразу встановити зв’язки з ними непросто – адже нові адреси дістали десятки тисяч людей". (Робітнича газета, 7 травня 1986, "Сильніше від атома") Так само, як сама Чорнобильська станція підпорядковувалася союзному міністерству енергетики, всі прес-конференції щодо аварії на ній відбуваються у Москві. Потім ця інформація "спускається" на місцевий рівень, хоча епіцентр подій - саме там.

Із статті "До подій на Чорнобильській АЕС. У Прес-центрі МЗС СРСР" у "Радянській Україні" за 7 травня можна дізнатися про візит до України голови МАГАТЕ Ганса Блікса, про те, які питання цікавили іноземних журналістів, а також про те, що "бурхливий прогрес науки і техніки приносить людству не тільки блага", "що не ми перші потерпіли від аварії на атомній станції, таки випадки бували і в інших країнах" і що "небувальщина довкола Чорнобильської аварії засмічує інформаційне середовище", а "історія спрямовується із одного центру – США".

Згодом писати про Чорнобиль довіряють і місцевим кореспондентам. Наприклад, у статті про поїздку до ЧАЕС журналіст "Правди України" пише про те, що "нет-нет, да и увидишь в поле дозиметриста, занятого своим делом".

"Нагромадження брехні"

У ці дні КДБ передає спеціальні доповідні щодо спроб іноземців дізнатися про реальну ситуацію після аварії, а також про те, що іноземці масово виїздять з Києва.

"У зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС спецслужби США, ФРН, Англії, Франції та інших країн НАТО, зарубіжні підривні центри помітно активізували свою діяльність зі збору інформації про її масштаби, рівні радіації". (Із доповідної записки КДБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому від 16 травня 1986 року).

Проте "Правда України" подає інтерв'ю із представницею французького туристичного бюро Бриджитт Рулле, яка передає додому, що у Києві "все нормально".

Те, як висвітлюються події довкола Чорнобильської аварії, критикують навіть у КДБ:

"Якщо говорити про висвітлення подій, то варто відзначити, що викликають сумніви, наприклад, показ по телебаченню низки сюжетів. В полі під Чорнобилем стоїть голова колгоспу і запевняє, що колгосп перевиконує план із сівби. Це, звісно, добре, але питання полягає у тому, чи буде придатним цей врожай для вжитку. Якщо ґрунт не забруднений радіоактивними речовинами, то сказати треба було саме про це, а ще краще утриматися від показу сумнівних за якістю сюжетів, які викликають подвійне тлумачення". (Із повідомлення 1-го Управління КДБ УРСР від 7 травня 1986 року).

Лише 14 травня із зверненням щодо аварії на ЧАЕС виступив лідер країни Михайло Горбачов. Наступного дня його промову передрукували й українські видання. Із виступу стало відомо, що "ми вперше стикнулися із такою силою, як ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю", і що із променевою хворобою госпіталізовано вже майже три сотні осіб. У цьому ж виступі Михайло Горбачов заявив, що "ми зіткнулися із справжнім нагромадженням брехні". Відтоді багато матеріалів присвячено "західній брехні про Чорнобиль", як, наприклад, стаття у Вечірньому Києві "Чорнобиль-погляд з двох світів".

"Інтерес до радіології та ядерної фізики свідчить і про те, що хоча кияни й спокійні, вони аж ніяк не розхолоджені. Вони дотримуються рекомендацій лікарів і направляють своїх дітей на літній відпочинок… По-іншому розуміють наші клопоти, наші розмови і все те, що відбувається в Києві, недруги, які постійно бубонять про паніку, яка начебто виникла в столиці Радянської України".

Пил як головний ворог

Втім, "інтерес до радіології" серед "спокійних киян" змушує, нарешті, і до подання інформації про те, що цікавить людей найбільше - небезпеку радіації для життя і здоров'я.

Перші поради, як захистити себе від наслідків аварії, у статті "Рекомендовані заходи з безпеки" - в "Правді України" за 9 травня.

Із посиланням на радіо-інтерв'ю із тодішнім міністром охорони здоров'я Анатолієм Романенком видання пише, що "головний наш ворог – пил, як можливий носій радіоактивних речовин", і що "в останні дні на вулицях та у дворах стало менше дітей, що грають. І це правильно. Хоча прямої небезпеки опромінення сьогодні практично немає, давайте будемо берегти їх у першу чергу від пилу".

Але міністр так само запевняє, що "рівень радіаційного фону постійно падає. На даний момент він є у межах норм, рекомендованих національними і міжнародними органами, і не становить небезпеки для здоров'я населення, зокрема, дітей". У такому ж дусі витримані й інтерв'ю із головою Державного комітету СРСР із гідрометеорології Юрієм Ізраелем, який визнає, що "незначна частина дрібних радіоактивних часток поширилася разом із повітряними потоками на великі відстані і потрапила на територію Польщі, Румунії та низки скандинавських країн. Тут спостерігали невелике підвищення радіаційного фону", але одразу ж запевняє, що цей фон"також не є небезпечним".

Проте згодом настав і момент, коли висвітлення Чорнобильської катастрофи західними ЗМІ стало влаштовувати КДБ:

"До квітня 1987 року інформація мала переважно наклепницький характер. У подальшому обсяг публікацій про події у 30-км зоні суттєво зріс. Цьому значною мірою посприяли проведені прес-конференції і телефонний міст "Чорнобиль-Москва" для західних кореспондентів, а також відвідання ними станції. Більшість опублікованих за цей період матеріалів носять об’єктивний і доброзичливий характер. В процесі вивчення спеціалісти в галузі атомної енергетики із Франції і Англії отримані дані про те, що відносна об’єктивність іноземної преси пояснюється зацікавленістю в цьому західних монополій у зв’язку із тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їхніх країн з вимогами заборонити будівництво об’єктів атомної енергетики". (Із спеціального повідомлення УКДБ УРСР по м. Києву до 6-го Управління КДБ УРСР від 6 листопада 1987).

Про що не писали центральні газети

Центральна преса подавала зразково-показові репортажі про будні і відпочинок ліквідаторів, які у вільний від роботи час грали і на піаніно, і у більярд.

Те, про що знали, але не писали у центральних газетах, можна знайти між рядків у матеріалах місцевої і галузевої преси. Наприклад, орган парткому ЧАЕС, газета "Трибуна енергетика" у статті "Про додаткові заходи щодо забезпечення громадського порядку" писала про те, що не всі хочуть переселятися із забруднених територій, або ж про те, що не всі ідуть на трудовий подвиг, лопатами засипаючи пісок у жерло зруйнованого реактора ЧАЕС, у статті "Звільнені за прогули".

Але фаворит - стаття під заголовком "Взяти себе в руки" - про народні методи профілактики радіаційного опромінення.

Усі періодичні видання, використані при підготовці цієї статті, були надані Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського.